Специфіка мереж розповсюдження інформації в Україні
В Україні збереглися традиційні форми розповсюдження друкованої продукції – це державне підприємство «Укрпошта», яке продає загальноукраїнську пресу і місцеві регіональні видання, вона має близько 15 тис. відділень по всій країні. У його підпорядкуванні знаходиться найбільша передплатна агенція «Преса» (її піврічні каталоги присутні в усіх поштових відділеннях), а також частина колишніх представництв «Союздруку». Агентства, що відірвалися від «Укрпошти» поміняли назви на «Торгпреса», «Преса», акціонувалися і перетворилися на приватні фірми, крім тих, що залишилися у володінні міст. В країні немає єдиного загальноукраїнського оптового складу або підприємства, яке приймало тираж видання і саме розподіляло його в усі роздрібнені організації України. Фактично, друкованих вибань безліч, а місць для їх реалізації дуже мало.
Найбільше преси продається у Києві, де окрім кіосків вона реалізується через лотки при виходах зі станції метро, мережу пунктів газети «Сегодня» та через приватних розповсюджувачів.У Києві пунктів розповсюдження преси– близько 1 500 (разом з поштовими відділеннями, кіосками, відділами преси у супермаркетах, на книжковому ринку, вокзалах і в метро), в Одесі – близько 700, у Дніпрі– близько 600. У Харкові, після банкрутства «Союздруку», теж близько 600 торгових місць, у Львові – приблизно 500. Цієї кількості торгових місць для міст-мільйонерів абсолютно недостатньо. Як говорив журналіст Андрій Шевченко (зараз посол у Канаді), «ми живемо у антигазетній країні. Видати газету і продати її – це громадянський і бізнесменський подвиг. Щоб відкрити кіоск, потрібен рік часу і три десятки узгоджень. Простіше відкрити кіоск торгівлі пивом, сигаретами або крабовими паличками».
Вхід до мереж розповсюдження нерідко пов’язаний з корупційною складовою, або – як нерідко було під час режиму Януковича – з політичним заангажуванням. Окремі загальноукраїнські ЗМІ НІКОЛИ не продавалися в цілій низці регіонів України.
З приводу провайдерів інтернету, то в Україні є топ-п’ятірка, котра поки що залишається з незначною зміною з 2011 до 2015 року: Укртелеком, Воля, Київстар, Тріолан і Вега (в 2011), котру на 2015-й рік витіснив на 6-те місце Датагруп. Наростання бази користувачів сповільнилося, а також втрачені сотні тисяч користувачів у зв’язку з втратою Криму і окупованих регіонів Донбасу. Навіть у не окупованих районах фактично відсутнє зростання користувачів.
Оператор Вега продовжує забезпечувати зв’язок у тих регіонах, де це технічно можливо і не загрожує життю співробітників компанії. З кримськими мережами оператори вчиняли по-різному: одні фіксували збитки і закривали, інші продавали місцевим провайдерам і йшли з ринку.Продовжити розвиток вдалося за рахунок двох факторів: природного зростання і скуповування дрібніших компаній, хоча останній фактор не завжди вигідний: мережі треба пристосовувати до новіших стандартів, нерідко переробляючи все, замість створювати нове під’єднання. Різка девальвація гривні також призводить до того, що дрібні населені пункти залишаться без швидкісного інтернету. За словами прес-служби Вега, будувати нові мережі сьогодні абсолютно не вигідно: «окупатися вони будуть невиправдано довго».
Монополістом цифрового ефірного телебачення є компанія Зеонбуд, з якою вже кілька років судиться Антимонопольний комітет України через зловживання провайдером його монопольним становищем (Зеонбуд встановив з вересня 2011 року по жовтень 2014 року такі тарифи на свої телекомунікаційні послуги, які неможливо було би встановити за умов існування значної конкуренції на ринку). За часів режиму Януковича провайдери під надуманими «технічними» причинами відключали окремі опозиційні канали (приміром, ТВі), які були неприсутніми на частотах, а лише в кабелі чи через супутник, відсікаючи таким чином цілі регіони від альтернативної точки зору. Тому до провайдерів відношення залишається обережно-настороженим.